Україно, я молюся!
За твоє життя і долю.
Вірю я у процвітання,
Моя рідна ненька досі.

Щоб не сталось я з тобою,
І зроблю все, що я зможу. 

Відбудуємо країну, руські будуть на колінах.

Наші сили не здолати, ми не станемо рабами.
За майбутнє, за свободу, ми поляжем між полями.

Ми за долю дітей наших тут боротимось без тями.
Переборемо й страхи всі, точно знаєм, що Бог з нами.

Анастасія Русакова


 

Вітер розвіяв волосся...

Вітер розвіяв волосся...
Хотів розігнати і сум,
Але йому не вдалося,
Бо ж дуже багато дум...

Стільки всього відбулося
За цей коротк аий час.
Скільки мрій не збулося,
Бо ж ворог прийшов до нас.

А ми ж його не чекали,
В звичному ритмі жили,
І у ту ніч тихо спали,
Й плани в нас інші були.

Але ця клята війнонька
Наших людей не зламала,
Мужніх синів і доньок
У час лихий об'єднала.

Разом в незламності й силі
Будем свій край боронити.
А ці сусідоньки "милі"
В пеклі мають горіти.

Знаю, такі побажання
Праведий люд не говорить,
Але за всі страждання
Бог їх життя спотворить....

Вітер розвіяв волосся...
Сльози з'явились в очах.
Моя душа милість просить...
Й кається в своїх гріхах.

Вікторія Гнатюк


 

Україно! Моя гордість!

Важко про щось писати,
Важко підібрати слова,
Хочеться на весь світ кричати
Щоб не боліла так сильно душа

У крові, Росія, твої руки
Не змиєш ніколи цей бруд
Почуєш жахливі ти звуки
І смертну кару припише суд

Ганьба! Ганьба тобі, Росія!
Втопися в сльозах дітей
У них була дитяча мрія
А ти зламала її за день

У підступну ніч, падлюка, ти напала
Тривогою наповнила дитячі сни
Україна, люба, ти ж не знала
Що "сестра" готова до війни

Назавжди в пам'яті пожежі
Назавжди гуркіт й крик людей
В України є свої - безмежні межі
Путін, вивчи географію! Окей?


Ти Сильна!

У XXI столітті
Прийшла вона , страшна
Ніхто не взнав , ніхто не вірив
Що це вона - війна…

Така ніби невинна,
Прийшла вона «спасать»
Та як вона посмілла
Озброєнна на землю стать!

На землю нашу! Неньку!
Єдину - Україну,
Таку малу і сильну
Таку ні вчім не винну…

Не винні у ній люди ,
Що просто вони жили
Не винні в ній міста,
Що люди ті створили

Не винні наші хлопці,
Що захищають нині
Боряться за життя
На вільній Батьківщині

Руйнують ті міста
Що будували люди
Не така й могутня та Росія
Це ракети люті…

Нас не злякає ворог
Ми вийдем із підвалів
Забудем про сирени
І дружно всі повстанем!

Ми сильні, ми єднаймось
І нас єднає віра…
В таку малу і сильну
Таку ні вчім не винну

Єдину Україну

Анна Остапенко


 

Я - українка

Я - українка, звичайна дівчина,
так само як всі, я любила і жила.
Так само, свою солов’їну плекала,
так само, пісень українських співала.

Я - українка, з Поділля я родом,
де землі родючі, де пахне свобода.
Де вчора ще, сміхом наповнена хата,
а зараз я бачу, як брат йде за брата.

Я - українка, і я точно знаю,
де б я не була, свій край пам’ятаю.
Немає милішої серцю сторінки,
бо я з України,
бо я -українка

Анна Слободянюк


 

Ти знаєш,Україно,які твої діти?
Знаєш ,як любим щасливо жити?
Щоб ''Мрія'' крилата літала над нами,
Щоб мама пишалась своїми синами

Вони-соколи,вони-наша сила
Від яких ворогу світить могила
Всі ми козацького роду
А козацькому роду нема переводу!

Розквітнеш як квітка весняна!
Дождеться солдата додому кохана.
Як фенікс відродишся,Мила моя
І вільна навік буде наша земля

Анастасія Кліпінська


 

Я МАМА

Я мама, у мене є діти...
Так хочеться з ними радіти
Й по вулиці йти, не боятись,
Шуміти і просто сміятись.

Я мама, а в когось є діти,
Яким вже немає де жити,
Немає, кому пригорнути
Та поруч в обіймах заснути...

Я мама, тому часто думаю,
Як доля складеться у тих,
Хто в світ цей з'явився в підвалах,
І вижити в вибухах встиг.

Я мама, чужих не існує
Для мене сьогодні дітей...
За кожним серденько сумує
Й чекає хороших вістей...

Я мама, я не для війни
Своїх народила синочків.
Тому не повині вони
Боятися спати щоночі...

Я мама, тому я щоденно
Молюся за кожну дитину.
За тих, хто у час цей стражденний
Боронить нашу країну.

Я в Матінки Божої прошу,
Щоб діти у Мирі зростали,
Щоб швидше прийшла Перемога
І мами щасливими стали!

Вікторія Гнатюк


 

НАЙНІЖНІШІ ОБІЙМИ

З'явилося трішечки часу…
Я знову про тебе мрію!
Хоч зараз ти дуже далеко,
Та бути без тебе не вмію.

Про кого ти думаєш вранці
Із першим променем сонця?
Пішла в добровільний полон я
І мрію про ніжність в долоньці.

Якийсь невідомий мислитель
Сказав дуже правильний вислів:
«Ти з тим, з ким в думках засинаєш,
І з ким свої мрії колишеш».

Часи зовсім інші настали
Не знаємо, що буде завтра,
Тому те, що ще не сказали,
Можливо, вже варто сказати.

Моя найсильніша потреба,
Ти мій найжаданіший погляд!
Я згодна тебе дочекатись,
Щоб тільки ти був знову поряд!

Ти мій навіть дуже далеко,
В думках я тебе обіймаю,
В твої найбажаніші очі
І в душу твою я вдивляюсь.

Нікуди тебе не відпущу,
Як буду тебе цілувати!
Твої найніжніші обійми
Буду дуже міцно тримати!

Наталя Махначова


 

Моя душа вогнем палає,
А серце зтиснув страшний біль.
Бо Янголята у небо злітають
І плач матерів чутно вже звідусіль.

Хіба не боїшся ти Божої кари?
За те, що Малечу згубив…
За те, що дітей заганяєш в підвали,
За те, що садочки бомбив?

За те, що летіли ракети в домівки?
Де щастю раділа сім‘я…
За те, що малесенькі світлі голівки
Не матимуть більше буття…

За те, що снаряди влучають в лікарні,
Зруйновані школи, церкви…
Невже все минеться от так от безкарно?
І світ не зупинить війни…

Як можеш з цим жити, ти, Ірод проклятий?
Звідкіль у тобі стільки зла?
Як можна отак безпощадно вбивати?
Калічити долі дарма…

Хіба ж ця безумна жага володіти -
Всім світом, вартує життя?
Так будеш, сволота, у пеклі горіти -
Прощення тобі вже нема!

Оксана Якушевська


 

Життя не ділиться на "до" і "після".
Воно одне, як та стежина,
Що веде туди, де луна мами пісня,
Де муркоче кіт і росте моя калина.

Але чому війна нас розлучила?
Моє життя таки поділила.
Із теплою надією прийшла весна,
Але знищила усе триклята війна.

Тепер ми всі почали цінувати,
А не на життя нарікати.
І ранкова кава стала мрією,
І зустріч з близькою людиною,
І ті розмови до пізньої ночі,
А ще ті наймиліші серцю очі.


Я почала звикати до війни,
І це таки досить страшно.
Поки люто виють сирени,
Я пишу вірші натхненно.

У серці промінь надії,
Впевненість у тому,
Що збудуться наші мрії.
Найближчі люди поряд,
Мирне небо над головою,
І той самий, рідний погляд.

Скоро знову стане собою
Наша мила дівчина,
Незламна духом
Наша ненька Україна.

Валерія Струшинська


 

Я ПЛАЧУ...

Я плачу, як плачуть малесенькі діти,
Без фальші, а з болем в душі та відверто,
Я плачу, та вірю, що буду радіти,
І йти до мети зі всіма разом й вперто.

Я плачу, бо сльози бринять у малечі,
Що стали сирітками в нашій країні.
Я плачу та хочу підставити плечі,
Щоб не довелось бути їм в самотині.

Я плачу, бо клятії вражі сусіди
Так підло й кроваво лізуть у хату.
Я плачу та знаю, що за усі біди
Вони по заслузі отримають плату.

Я плачу, бо вже не повернуться знову
До свого порогу хоробрі сини.
Я плачу й дивлюсь на зорю світанкову.
Якої ж вона нам вартує ціни?

Я плачу та з Богом завжди розмовляю,
Він точно все знає, й про пекла межу.
Я дякую й ввирій думки посилаю.
Про них я нащадкам колись розкажу....

Вікторія Гнатюк


 

Розмова батька з сином

Устимчику,сину, чому все так сталось,
Чому ж ти покинув мене назавжди?
Єдине життя твоє враз обірвалось,
Й мене не забрав із собою туди.

Татусю мій рідний! Я поруч з тобою,
Я згинув за щастя, за правду святу,
Боровся до смерті, не зрадив народу,
І вірно любив Україну одну.

Татусю мій рідний! Не плач, я з тобою,
Я ангелом з неба до тебе зійшов
Така моя доля родилась зі мною -
На землю прийшов і у рай відійшов.

Устимчику любий! В думках ти зі мною
Щодня і щоночі куди не поглянь,
Ти вірний Герой, який рвався до бою
І нищити ворога йшов без вагань.

Герої не вмирають!!!
Вірш присвячений Герою Небесної Сотні
Устиму Голоднюку!!!


Заплакало небо гіркими сльозами:
Син не вернеться із бою до мами
Пішов тай загинув за нашу країну,
І ляже тепер у сиру домовину.

Чому ще так рано життя обірвалось,
Чому ж таке горе із ним страшне сталось?
Коли він ще жити й радіти хотів
За тих, кого виростить ще не зумів.

А мама старенька сидить край вікна,
Чекає на сина - його все нема.
Чекає і плаче, і Господа молить,
Але щось у серці все колить тай колить.

Та ось сумна звістка - вже сина нема,
Поліг у бою у степу край села
Поліг за країну, за волю святу,
За щастя і долю й матусю свою.

Матуся присіла і вмить посивіла,
Від звістки страшної навік оніміла,
Кому говорити і що їй робити,
За що ж її сина безжально так вбито?

Минають літа...Без сина - одна,
Старенька вже зовсім зробилась вона.
На небо погляне, за мить все згадає,
Зустрітися з сином цього лиш чекає.

Наснився їй сон, зраділа старенька,
Синочка побачила свого рідненька
Нарешті зустрілись цієї весни,
І будуть вже разом на віки вони.

Лілія Бережна


 

Війна…страшна, війна в моїй країні -
У цій країні, що люблю до сліз!
Біда прийшла у кожную родину,
Лунає гул сирен, усе палає скрізь!

Горить земля, в диму міста і села,
В руїнах все, підірвані мости.
Столиця наша стала, мов пустеля -
Ракети, танки… всюди блок-пости.

Напав на рідну землю ворог клятий
Той ворог, що раніше другом був.
Якого біса брат пішов на брата?
Росли ми разом. Може ти забув?

Як в другу світову ми воювали,
Ділили в голод хліба буханець.
Разом до перемоги йти бажали
Чекали як війні прийде кінець.

Ми на одному пляжі засмагали,
В Криму у оксамитовий сезон.
І спільні інтереси захищали
Ми боронили разом наш кордон.

Сьогодні ж склади зброю, зупинися,
Додому повертайсь, поки живий!
До рідної матусі пригорнися,
Свяченою водою зло омий!

Оксана Якушевська


 

Україно моя, ти не зламна, я вірю.
В тебе дружній народ і найкраща земля.
В тебе мужні герої, які задля мрії
Ворогів всіх здолають, що лізуть з Кремля.


Україно моя, моя пташко співоча,
Ти в піснях і у віршах завжди ожива.
Ти у кожній хатині, у долі жіночій
Своїм духом нескореним твориш дива.


Україно моя, я пишають тобою,
Знаю - вистоїш ти і відродишся знов.
Хоч дитячою вмилась сьогодні сльозою,
Та в полях ти розквітнеш й нестимеш любов.

Вікторія Гнатюк


 

Я маю бути сильна
В час, коли ворог в небі літає…
Я мушу бути сильна,
В день, коли тебе біля мене немає…

Я маю бути сильна, щоб жити
На своїй землі, зі своїми дітьми і батьками!
Я маю бути з тобою, а не далеко,
Щоб ти знав, кого захищаєш і розлука зникала між нами…

Я буду з тобою і тебе дочекаюсь!
Я буду у тебе за спиною стояти!
Твоя допомога, твоя половина,

Я буду твій шлях уночі вберігати…
Я молюсь, щоб вночі не літали гранати…
Нашим дітям спокійного сну намолю,
Я маю бути сильна і тебе дочекатись,
Ти маєш це знати, як тебе я люблю…

Наталя Махначова


 

І летить птах у тихеє місце,
І линуть за ним його думи,
Він несе страшні вісті,
Які штовхають хвилею суму.


Летить він із землі чужої,
Летить і сльози його умивають,
Не залишилось живої душі ні одної,
Тільки ті, хто могили копають.


Підбитими, але сильними крилами,
Він летить до рідних які його ждуть.
Летить він над самими могилами,
А біля них соловейки, сумну пісню ведуть.


І лине та пісня у рідні краї,
Летить птах, а голова похилена,
Не чути як щебечуть солов’їні гаї,
І земля рідная війною знесилена.


Жде вісточки зморена тугою мати,
Вона виглядає свого сина,
Адже пішов юнак у солдати,
Хоч був ще зовсім дитина.


Ой не дождеться материнське серце,
Рідненьку свою дитину,
Так як серденько парубка уже не б’ється,
А тіло поклали в домовину.


І не почує він більше солов’їний спів,
І зозуля в мить кувати перестала,
І не побачить більше природу степів,
Адже смерть крадійка життя забрала.


Стоїть біля тину заплакана мати,
Залишилась вона на цьому світі одна,
Заплатила вона дуже велику плату.
Забрала в неї дитину, війна.

Ілона Герцун


 

ЩО ПРИНЕСЕ НАМ ВЕСНА........

Що принесе нам весна
Радості миті, чи сльози?
А чи дозволить сповна
Забути нам про загрози?
Скільки безсонних ночей
Треба усім пережити,
Щоби лиш добрих вістей
В свому порозі зустріти?
Як же не втратити віру
І залишитись при глузді?
І де ненависті міра,
Й чи вороги - стануть друзі?
Хочеться ці запитаня
Змінити лиш на позитив,
Ну а прокинувшись зрання,
Забрати з мереж негатив.

Вікторія Гнатюк