Історія інституту: минуле і сучасність

Вінницький торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету – провідний вищий навчальний заклад економічного профілю Поділля. Його історія – це передусім історія розвитку і звершень, історія особистостей і колективу, які органічно пов’язані з історією нашого краю і держави. Об’єктивний і неупереджений погляд на цю історію показує, що в ній були не тільки здобутки та перемоги, а й драматичні сторінки.

 

Щоб збагнути, хто ми є нині, необхідно звернутися до наших духовних витоків. Особливо символічним є те, що Вінницький торговельно-економічний інститут знаходиться у будівлі, в якій наприкінці ХІХ– на початку ХХ ст. розміщувалося реальне училище – найбільший культурно- освітній осередок нашого міста в ті часи. У цьому будинку, що є пам’яткою архітектури і містобудування, й нині панує дух минулих епох. Для кожного з нас він є храмом духовності, що формує неповторне культурне середовище, поєднує минуле та сучасність. Всі, хто сьогодні заходить до інституту, неодмінно звертає увагу на металеві сходи, на яких викарбувано напис, що зберігся до наших часів: «Чугунно-литейный и механический заводъ. Винница». Він є для кожного з нас храмом духовності, що формує неповторне культурне середовище. Через цю пам'ятку архітектури ми відчуваємо нерозривність культурно-духовного процесу, зв'язок епох і поколінь. Хто сьогодні заходить до нашого інституту, неодмінно занурюється у минуле, відчуває на собі вплив минулих століть. Відчуття зв'язку з минулим з'явиться одразу, як тільки ви ступите на металеві східці, що не мають аналогів в архітектурі міста. Привертає увагу досить характерний напис, що зберігся на них з тих часів: "Чугунно-литейный и механический заводъ. Винница". 

Ми є спадкоємцями славного минулого, тому пропонуємо здійснити короткий історичний екскурс і з’ясувати, коли і за яких обставин було створено реальне училище, якою була його роль в культурному житті нашого міста, що ми знаємо про учнів та викладачів. Відомо, що відкриття навчальних закладів тісно пов’язане із суспільно-політичними, соціально-економічними та духовно-культурними процесами. Правобережні губернії Російської імперії, в тому числі Подільська, мали в ХІХ столітті кілька політико-економічних та культурних особливостей, що, в свою чергу, позначалося на розвитку освіти. Порівняно зі Сходом та Півднем України, де бурхливо розвивалися міста і промисловість, Правобережжя було переважно аграрним регіоном.

У ХІХ ст. міста нашого краю були неве-ликими, їх населення займалося переважно кустарним виробництвом та торгівлею. Варто врахувати також певні особливості культурно-освітньої політики, яка проводилася російським самодержавством. Ці особливості були обумовлені тим, що помітну роль у культурному житті Правобережжя відігравали інтелігенція і поміщики польського походження, які були носіями сепаратистських настроїв. Ця обставина була одним із чинників посиленої русифікації краю. Зволікання із впровадженням земського самоврядування гальмувало розвиток освіти. Особливості культурного простору визначалися також тим, що переважну більшість населення Подільської губернії становили селяни, які страждали від безземелля і малоземелля, були неписьменними або малописьменними. Важливою умовою формування освітньо- культурного середовища був стан економіки краю. У той час більшість промислових під-приємств орієнтувалися на обслуговування сільськогосподарського виробництва. Провідну роль в економіці регіону відігравала цукрова промисловість.До запровадження земств основу системи освіти Правобережної України становили церковні та міністерські школи. Цер-ковнопарафіяльні школи не мали належної матеріально-технічної бази та санітарно-гі-гієнічних умов. Водночас, у регіоні в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. відбувалися процеси, які стимулювали розвиток освіти. Помітний поштовх розвитку Вінниці як культурного осередку краю дало будівництво залізниці. У 70-х рр. ХІХ ст. місто мало залізничне сполучення з Одесою, Києвом, Москвою, Петербургом та іншими містами, що сприяло пожвавленню економічного життя та піднесенню культури. З’явилися нові тенденції в сільському господарстві, пов’язані з його капіталізацією та модернізацією. Поміщицькі господарства, що капіталі-зувалися, потребували агрономів, зоотехніків, економістів. Помітну роль в освоєнні європейської агрокультури відіграло «Подільне товариство сільського господарства і сільськогосподарської промисловості», яке розпочало діяльність наприкінці ХІХ ст. Усі перелічені обставини формували умови для виникнення нових навчальних закладів. Одним з найбільших культурно-духовних осередків м. Вінниці кінця ХІХ– початку ХХ ст. стало реальне училище. У 1889 році під час обговорення у Вінницькій міській думі питання про стан освіти з’ясувалося, що у місті було 4027 дітей шкільного віку, а навчалися тільки 1179. Розвиток міста вимагав все більше освічених людей, тому було вирішено розширити шкільну мережу. З цією метою дума ухвалила рішення про переведення з Могилева-Подільського до Вінниці реального училища і перетворення його у шестикласне. Вирішили розмістити училище у будинку, збудованому на кошти купця Цаля Вайнштейна. На його утримання передбачалося щорічно виділяти по 8 тисяч карбованців сріблом. Проект будівлі розробив архітектор Київського учбового округу Чекмарьов М.І. Завершили будівництво у 1889 році. Будинок знаходився в кінці вулиці Поштової, що була центральною магістраллю міста (з 1913 року – Миколаївський проспект). У 1897 році до головного корпусу училища добудували ліве крило. Будівництвом керував архітектор Краузе, який був австрійським підданим. За архітектурним стилем і різноманітністю декору ця будівля помітно виділялася в забудові центральної частини м. Вінниці. На подвір’ї училища звели двоповерховий корпус для квартир адміністрації та викладачів. Важливою подією в житті тогочасного училища стало відкриття училищної церкви в ім’я Кирила та Мефодія – вчителів писемності. Іконостас для неї виготовив київський майстер Мурашко О.І. Цей храм існував з 1892 по 1920-ті роки. У 1906 році під керівництвом міського архітектора Артинова Г.Г. були переплановані окремі приміщення головного корпусу в зв’язку із збільшенням кількості учнів. Навчання в училищі було платним – 50 карбованців на рік. У навчальному плані чільне місце належало предметам природничого і математичного циклів. Наприклад, розклад уроків за 1897 рік передбачав вивчення у молодших класах закону Божого, російської, німецької і французької мов, географії, історії, математики, фізики та ін. Серед випускників переважали вихідці з дворян, чиновників, купецтва. У перший рік в училищі навчалося 150 учнів, а в 1897 році – 282 учні. Першим директором реального училища був статський радник Нємец Я. Й., який здобув освіту в Мюнхенській королівській академії промисловості та мистецтв. Він обіймав цю посаду з 1890 по 1899 рік. З 1899 року училище очолював статський радник Турчанінов П.О., кандидат Петербурзького університету, а згодом – статський радник Ляхницький Г.А., випускник Петербурзького університету. Помітною постаттю серед викладачів був священник Шипович І. О. – відомий краєзнавець, автор низки праць з історії Поділля. Він здобув освіту в Київській духовній академії, яку закінчив зі ступенем кандидата богослов’я. Нагороджений орденом Святого Станіслава третього ступеня. З червня 1893 року викладав Закон Божий у Вінницькому реальному училищі. Про його сумлінну працю свідчать рапорти директора реального училища до попечителя Київського навчального округу про відзначення священника як церковними, так і світськими нагородами. Один з відомих випускників училища Брілінг Г.Г. згадував про свого вчителя Шипо¬вича І.О.: «…Він був відмінним педагогом, зовсім позбавленим релігійного фанатизму. Уроки проходили дуже легко. Усяка зовнішня муштра була відсутня». Як дослідник історії нашого краю він співпрацював з Кабінетом виучування Поділля, що був провідною науковою установою 20-х рр. ХХ ст. З 1924 року Шипович І.О. працював священником у Браїлівському жіночому монастирі. Саме тут і сталася трагедія, що радикально змінила його життя. Під час так званої хлібозаготівлі, що була насправді пограбуванням, селяни з навколишніх сіл сховали в монастирі трохи зерна. Більшовицький режим у грудні 1932 року засудив Шиповича І.О. і відправив його у віці 75 років до Сибіру. Ще однією визначною постаттю був учитель малювання Коренєв В.Ф. Його учні в 1913 році на ІІ Всеросійській виставці в Києві отримали золоту медаль. Коренєв В.Ф. організував клуб з водних видів спорту, який став популярним центром дозвілля міської молоді. Він був також одним із засновників Вінницького краєзнавчого музею. Про рівень фізичного виховання в училищі свідчить золота медаль, отримана на Всеросійській виставці гігієни. На початку ХХ ст. в училищі відкрили сьомий, спеціальний клас, в якому учні го-тувалися до вступу в технічні вузи. Після закінчення цього класу можна було також вступати на природничо-математичний чи медичний факультети університету. Особлива аура в цій чудовій будівлі фор-мувалася також під впливом видатної осо-бистості – письменника і громадського діяча Коцюбинського М.М. Видатний український письменник Коцюбинський М.М. народився в м. Вінниці 17 вересня 1864 року і проживав тут з перервами до літа 1897 року. Особливе місце в його житті посідало міське реальне училище, у будинку якого нині знаходиться Вінницький торговельно- економічний інститут КНТЕУ. Як вважають дослідники, Коцюбинський М.М., який вчителював у Лопатинцях, прагнув мати до¬кумент про освіту, тому при Вінницькому реальному училищі склав іспити на звання народного вчителя і одержав посвідчення, про що було зроблено запис у журналі педради. Про цю важливу подію в житті письменника свідчить меморіальна дошка на фасаді інституту: «У цьому будинку, колишньому реальному училищі, в жовтні 1891 року видатний український письменник Коцюбинський М. М. склав екстерном іспит на звання народного вчителя». Письменник брав активну участь в житті міста. У березні 1888 року його було обрано гласним Вінницької міської думи, де він опікувався, зокрема, відкриттям міської бібліотеки. У 90-х рр. ХІХ ст. лікарем реального училища працював Оводов М.В., який у 1899-1917 роках був вінницьким міським головою. У роки першої світової війни в будинку училища було відкрито шпиталь для поранених воїнів російської армії. Після встановлення радянської влади реальне училище було ліквідоване. У радянський час в ньому містилися партійно-просвітні установи, Подільський раднаргосп. Будинок головного корпусу училища тривалий час залишався майже без суттєвих змін, лише у 70-х рр. ХХ ст. знесли ґанок головного входу.